Як свідчить аналіз реєстру судових рішень, наразі однією з самих розповсюджених категорій спорів є цивільні справи за позовами постачальників різноманітних комунальних послуг (постачання води, тепла, газу, електроенергії тощо), які намагаються стягнути заборгованість, яка нібито виникла у відповідного споживача (так звана комуналка).

І по більшості з таких справ суди виносять так звані «заочні» рішення, що пов’язане з неявкою споживачів (відповідачів) до суду. І в переважній більшості випадків такі рішення приймаються саме на користь «комунальників».

Але займаючи «пасивну» позицію споживачі (відповідачі) втрачають можливість довести суду як безпідставне завищення сум «боргу» так і навіть повну відсутність такої заборгованості.

Втрачають споживачі (відповідачі) в такому випадку і можливість заявити про застосування так званої позовної давності, заяву про застосування якої може бути подано лише до винесення судом рішення по справі. Як наслідок, «комунальники» можуть стягнути «борг» за будь-який період часу.

А чи є борг по «комуналці»?

Окремим питанням є правомірність нарахування сум боргу і докази, які комунальники надають суду для підтвердження відповідних боргів споживачів (відповідачів).

Зазвичай до позовної заяви комунальниками додаються малоінформативні таблиці, які фактично не дозволяють перевірити правильність відповідних нарахувань. В більшості випадків вказані «таблиці» не враховують і показники лічильників, якими споживачі (відповідачі) обладнують свої квартири, бо комунальники «полюбляють» виконувати розрахунки на підставі «нормативів споживання» та кількості зареєстрованих осіб.

А що з лічильниками?

Також дуже розповсюдженими є порушення з боку комунальників в сфері повірки лічильників. Не рідкісними є випадки, коли споживачі пропускають передбачений законодавством строк повірки лічильників, внаслідок чого показники відповідних лічильників вже не беруться комунальниками до уваги. Але чинним законодавством (зокрема Постановою КМУ від 08.07.2015 року №474 «Про затвердження Порядку подання засобів вимірювальної техніки на періодичну повірку, обслуговування та ремонт») саме на комунальників (постачальників послуг) покладається обов’язок заздалегідь «нагадати» споживачу про сплив міжповіркового інтервалу та необхідність проведення наступної повірки. І вказану обставину можна доволі ефективно використовувати проти самих комунальників.

Підсумки:

Таким чином, ігнорування позову, поданого комунальниками, жодного позитивного ефекту споживачу не дасть. Навпаки – «тактика страуса» позбавить споживача жодних шансів на спростування сум боргу (частково або навіть повністю) та не дозволить застосувати доволі ефективний інструмент «позовної давності». А тому зауважую – навіть якщо є 1 шанс з 1000, то слід боротися, інакше будуть одні лише програши.

 

Здійснення підприємницької діяльності досить часто пов’язане з необхідністю отримання різноманітних дозволів, ліцензій, погоджень. Але в наших реаліях при цьому, на жаль, постійно доводиться стикатись з бюрократизмом, бездіяльністю та відвертими натяками на «подяку».

Втім чинне законодавство містить доволі цікавий та дієвий механізм, який надає змогу фактично отримати відповідний дозвіл, ліцензію або погодження навіть без активних дій з боку певного суб’єкту владних повноважень (дозвільного органу).

Мова йде про так званий принцип «мовчазної згоди», передбачений Законом України «Про довільну систему у сфері господарської діяльності».

Суть вказаного принципу полягає в тому, що суб’єкт господарювання набуває право на здійснення певних видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру за умови, якщо суб’єкт господарювання з метою отримання дозвільного документа у встановленому порядку подав заяву та повний комплект документів, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Вказаним законом передбачено і часові проміжки, зі спливом яких дозвільний документ вважається виданим, а суб’єкт господарювання набуває право на здійснення відповідних видів господарської діяльності.

Але, як це часто трапляється, оптимістично та безперешкодно все виглядає в теорії, а на практиці зазвичай маємо відверте ігнорування дозвільними органами вказаним принципом та намагання перешкоджати цілком законній господарській діяльності шляхом як заборон так і накладенням значних штрафів.

В той же час наразі у суб’єктів господарювання є досить ефективний спосіб захисту своїх інтересів у відповідній (дозвільній) сфері, і пов’язаний він з процесуальною можливістю (яка з’явилася порівняно нещодавно) обирати такий спосіб судового захисту, який хоч прямо і не передбачений законодавством, але має ефективно захистити права, свободи та інтереси.

І в даному випадку таким ефективним способом судового захисту зокрема є визнання відповідного дозволу виданим за принципом мовчазної згоди.

Тобто чинне законодавство фактично містить можливість використати бездіяльність та бюрократизм дозвільних органів на свою користь (уникнувши при цьому і різноманітних корупційних натяків на «подяки»).

При цьому, звичайно ж, важливо забезпечити і якісний юридичний супровід вказаної процедури з метою дотримання вимог законодавства як на стадії подання заяви та відповідних документів з метою отримання відповідного дозволу, так і на стадії подальшого судового супроводу відповідного спору.

І головне — вказаний алгоритм дій повністю знаходяться у правовому полі, і можливо навіть матиме певний «дисциплінуючий» ефект для дозвільних органів…